Я любовь искала в мире,
Проходя сквозь дни и боль,
Много было магазинов
С яркой вывеской « ЛЮБОВЬ».
Заходила, покупала
Открывала и ждала,
Что любовь меня наполнит
Так, как лишь она могла.
Но пустым осталось сердце,
Ничего не грело кровь.
Где же ты на самом деле,
Настоящая любовь?
Снова что-то покупала,
И чего-то вновь ждала,
Всюду я любовь искала,
Но увидеть не смогла.
У дверей Любовь стояла,
Я -- ходила далеко,
Крепко двери запирала
На неверия засов.
Уходила и искала,
Призывала и ждала,
А любовь меня узнала
И сама ко мне пришла.
Я от поисков устала,
Я истерла ноги в кровь…
У дверей моих стояла
Настоящая Любовь.
Обняла и напоила,
Обогрела и тогда,
Ноги от грязи омыла,
И осталась навсегда.
Я не знала, что не златом
Покупается любовь,
Что Любовь сама когда-то
За меня пролила кровь.
Бог отдал Святого Сына,
Чтоб толпа Его убила,
Чтобы он воскреснул вновь,
Чтобы в мир пришла любовь.
Мир не принял ни распятья,
Ни омытия крови,
Потому на нем проклятье,
Потому там нет любви.
Богу сердце отворите,
За порогом грех сложите,
И признайте: Божья кровь
Подарила нам любовь.
Ксения Жифарская,
Ровно, Украина
Я родилась и выросла в городе Луганске. Свои первые стихи я сочиняла еще будучи возрасте трех лет. Мама до сих пор хранит их в своем «родительском блокнотике», где, кроме всего прочего, есть список других моих «выдающихся» свершений (первое слово, первый шаг и т.п.). По окончанию школы я поступила в колледж культуры и искусств, который окончила с отличием.
Иисус Христос постучал в мое сердце в юности, и в семнадцать лет я приняла Его как своего Господа и Спасителя. Направление мыслей кардинально поменялось, преобразовываясь с обновленной жизнью. Бог дал мне дар облекать мысли в слова, на бумаге «обертывать» физической оболочкой неутомимый ход моих мыслей. Я давно поняла, что всё нам дается не случайно. Не случайно мои мысли складывались в рифмы, рождая стихотворные строки. Не случайно мысли выстраивались в сложные предложения, рождая сюжет за сюжетом короткие размышления о Слове Божьем и о жизни людей.
В 2001 году я вышла замуж и Господь послал нам с мужем троих замечательных деток. Мы являеемя членами поместной церкви ЕХБ «Путь Спасения». Там я делала свои первые духовные «шаги», читала первые стихи, которые Бог влагал в мое сердце. Христианин любого возраста никогда не должен переставать расти духовно. Нельзя возрастать в понимании Господа не размышляя о Его Слове, я впитывала многое из проповедей опытных братьев, книг талантливых авторов, наставлений духовных воспитателей и из рассуждений моего любящего мужа.
Я верю, что каждое из моих произведений Бог мне дал специально для кого-то. Чтобы заставить задуматься, возможно, в первый раз, быть может вспомнить то, что человек позабыл или переосмыслить то, на что раньше не считал нужным обращать внимания. Как и у многих женщин, материнство отнимает у меня большую часть моего времени. Но оно же является мотиватором для написания новых произведений. В каждом есть частичка меня: мои впечатления от пережитого, мои свидетельства, мои идеи, которые рождались вследствие погружения в Слово Божье.
Каждое мое размышление невелико по объему, мало по количеству знаков (дабы никого не утомлять), но, надеюсь, вместительно по смыслу. Мне бы хотелось подтолкнуть читателя к размышлению и рассуждению на данные темы, хотелось бы, чтобы все это никого не оставило равнодушным.
С 2008 года мы с мужем стали официальными сотрудниками миссии «Украина для Христа». С удивлением я осознала тот факт, что миссионеры нужны не только в Африке или далёком Китае, в Украине имеется не меньше нуждающихся в Благой вести о Божьей любви. Только за два года было проведено несколько десятков евангелизаций, осуществлялась работа в наркодиспансерах, сиротских домах и реабилитационных центрах.
Велик Господь! Велик в своих планах для каждого! Достаточно просто верить в это и иметь огромное желание трудиться для Него. И для каждого найдется свое место. Нашлось это место и для меня. И даже не выходя из дома, с ребенком на руках я могу возвещать о Его любви с экранов ваших компьютеров, молиться не зная вашего имени, потому что вы мой Читатель. И я молюсь, чтобы Господь защитил этот огонь в моем сердце, чтобы поделиться его частичкой с каждым из вас.
С любовью Господа Иисуса Христа и постоянной молитвой о вас
Ксения Жифарская
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
